Попри всі звірства

29 вересня 1941 року радянські війська залишили територію Миколаївського району, і почалися довгі місяці окупації, жорстокі репресії, знущання загарбників над місцевим населенням. Румуни створили окупаційний режим  - вони вважали Одеську область своєю вотчиною. Фашисти розстріляли активістів радянської влади у селах Новопетрівка, Андрієво-Іванівка, Стрюкове й Олексіївка. Масовому знищенню піддалися у вересні 1941 року жителі району єврейської національності. У селах Андрієво-Іванівка, Ісаєве кати кинули живими в колодязь єврейську родину з чотирьох чоловік, у тому числі і двох дітей.

За даними Одеського обласного державного архіву, а також за інформацією, яку залишили живі свідки, 15 березня 1941 року в селі, що раніше називалося Христофорове, Новопетрівської сільської ради, етапом з Одеси пригнали 150 євреїв. Аби залякати жителів села, тих, що прибули, вивели за його межі та розстріляли. Потім трупи облили бензином і підпалили у присутності жителів. В 2003 році на цьому місці за ініціативою жителів с. Новопетрівки встановлено пам’ятний знак безвинно загиблим євреям.

У березні 1944 року майже п’ятсот юнаків і дівчат погнали етапом у німецьке рабство. У селі Левадівка троє юнаків при спробі втекти з колони були розстріляні. Багато жителів цього села стали жертвами фашистських снайперів, артилерійських обстрілів. Незважаючи на ці звірства, в районі розгорнулася активна протидія окупантам. Особливо ефективно діяла партизансько-десантна група під керівництвом С. Т. Бітюкова, у складі якої брали активну участь жителі смт Миколаївка брати І. Д. и Т. Д. Гагаузи, родина колгоспника М. Г. Верби та інші. З допомогою десантників партизани підірвали залізничний міст і ділянки залізничної лінії у Веселинівському районі, мінували автодороги, якими відступали окупанти, нападали на німецькі транспортні колони. У березні 1944 року настали визначальні події для району. Почалася військова операція 3-го Українського фронту під командуванням генерала армії Р. Я. Малиновського з визволення Одещини. Бойові дії з визволення смт Миколаївка і в цілому району від загарбників вели 38-а, 228-а, 56-а стрілецькі дивізії та 61-а танкова бригада.

Жорстокі бої за р. Тилігул розгорнулися в ніч на 1 квітня в селі Андрієво-Іванівка. Воїнам частин 37-ї армії 3-го Українського фронту вдалося під прикриттям ночі переправитись через р. Тилігул, вибити ворога з укріплень ворога і вийти на західний берег річки. У результаті цього прориву були визволені Андрієво-Іванівка, Стрюкове, Петрівка (Корнєєве). Завдаючи ворогу відчутні втрати, воїни з 28 березня до 1 квітня 1944 року вигнали його за межі району. У цій операції було знищено понад 400 ворожих солдатів і офіцерів, захоплено 78 танків, 6 тракторів і 110 автомашин. 25 бійців Червоної Армії загинули при визволенні селища і поховані у братській могилі в центрі Миколаївки. Тут установлено обеліск. Пам’ятають тут свого земляка, учасника громадянської й Другої світової воєн М. М. Власова. За виконання покладених завдань, проявлені в боях мужність і відвагу командир 140-ї Сибірської, Новгород-Сіверської гвардійської дивізії був нагороджений орденом Леніна, йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

За час окупації району було завдано великого матеріального збитку, який, за приблизними підрахунками, склав майже 30 млн крб. До складу діючої армії упродовж квітня 1944 року було призвано і пішло добровільно на фронт 5800 жителів району. З фронтів Другої світової не повернулися у свої  родини 3094 земляків. Понад 900 миколаївців здійснили подви­ги й віддали власне життя за визволення народів Західної Європи від нацизму. При визволенні району загинуло 356 воїнів-визволителів. Їхні імена увічнені на обелісках і пам’ятних плитах. На території району поставлено 17 пам’ятників радянс­ьким воїнам-односельцям, які загинули на фронтах Другої світової війни. Загиблі воїни поіменно зане­сені до Книги Пам’яті України.

Выпуск: 

Схожі статті